Весна Визволення

Я єсть народ, якого

Правди сила

Ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила!-

А сила  знову розцвіла.

Щоб жить – ні в кого права

не  питаюсь.

Щоб жить – я всі кайдани розірву.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

Бо я живу…

У 1943 році  написав Павло Тичина цей вірш. У ньому виразив пекучу ненависть народу до загарбників, відтворив страждання людей  на окупованій  фашистами землі,  закликав воїнів-визволителів до боротьби,  вірячи, що після перемоги розцвіте  батьківщина, а нездоланий і невмирущий її народ знову  стане господарем на рідній землі. Тих днів не змовкла слава …

 Вже у Першій половині Другої Світової війни до 30 турбівчан подали заяви про добровільну відправку на фронт. 20 липня 1941 року німецько – фашистські війська окупували Турбів. За найменшу провину гітлерівці  важко карали, а той убивали. На очах односельців вони повішали П. Р. Цюпу за те, що плюнув увічі поліцаєві, який насильно гнав до Німеччини його дочку. Але ворогам народу не вдалося зламати волю людей. У перший рік окупації патріоти Турбова створили підпільну антифашистську організацію  на чолі із колишнім бухгалтером дитячого садка Н. І. Музикант. До неї увійшли лікар В. О. Бабій , пасічник відділу радгоспу П. К. Дробович, санітарка М. К. Дробович, фельдшер  колгоспу І. Ю. Петель, акушерка Г. І. Пузир – Борецька, коваль колгоспу К. І. Сернецький та інші. Підпільникам вдалося налагодити зв᾽язок з нелегальною комуністичною організацією у Вінниці, із  партизанським загоном імені Щорса. У шостому класі Турбівської  середньої школи до війни вчилась Олена Яворська, яка стала зв’язковою  партизанського загону « За Батьківщину».  Під час виконання доручення  ,її разом із дядьком Р. Р. Закревським та його сім᾽єю схопили фашисти. Гітлерівці закатували  цих патріотів у Шабелянському лісі.

 Мало кому відомо, що в будинку № 28 по вулиці Миру містилась німецька жандармерія , а позаду , в будинку № 30,- комендатура і квартира коменданта товстуна Мюллера. Між цими будинками є великий погріб, в якому було бомбосховище і дзот. Коли німців вигнали з Турбова, люди жахались …

    Турбівчани бережуть і вшановують пам᾽ять воїнів, що загинули при визволенні нашого селища  в березні 1944 року. В боротьбі  з фашистськими загарбниками віддали своє життя понад 300 громадян Турбова. На честь загиблих воїнів  турбівчани спорудили пам᾽ятник . За виявлений героїзм і мужність під час війни 139 мешканців нагороджено орденами і 437 – медялями  Радянського Союзу…

Квіти ростуть. Квіти все одно дивляться в небо.

Одні й ті ж, що на клумбах, що на кістках.

Роки ідуть. Ітимуть вічно, бо так і треба.

Століттями лиш забуваються горе і страх.

Мертві хай сплять. Під ногами у нас і у душах.

Спокій тепер єдине, що не забрали тоді.

Мовчання печать – те що жодній силі не зрушить,

Те, що не спливе по весняній талій воді.

Але це для мертвих, а наші серця говорять.

Про них говорять і про живих кричать.

Через силу ту, що мільйони безжально морять,

Нам є про що хвилину в житті помовчать.

Квіти ростуть.  Квіти знову дивляться в небо.

Одні і ті ж, що на клумбах, що на кістках.

Роки ідуть.  Нам крізь сльози згадати треба

Всіх, хто лишився навіки в смертних ярах.

Повернутись