Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

        Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
      Заплачте разом, а не наодинці.
      Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
      Що мали зватись гордо — українці.
      Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
      Померлі люди стогнуть з тої днини,

      Й благають: українці, донесіть
      Стражденний біль голодної країни.
      Згадайте нас — бо ми ж колись жили.
      Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
      Ми в цій землі житами проросли,
      Щоб голоду не знали люди вічно.

       В ці дні кожен з нас переосмислює нашу історію,  трагічні  її сторінки, які примушують стискатися людські cерця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор , який призвів до небачених жертв.  У 1932-1933рр. в Україні був великий голод. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безвинних людей зійшло в могилу – старих і молодих, дітей і ще ненароджених – у лонах матерів… 

       Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським терором у 1932-1933 роках. Пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячений мітинг – реквієм, який відбувся  сьогодні  біля пам»ятного знаку «Жертвам Голодомору».  Селищний голова Василь Завальнюк, працівники Турбівської селищної ради, депутатський корпус ради, школярі,  представники  установ, підприємств, організацій селища  вшанували пам’ять  безвинних українців, аби пам’ятати та не допустити лихоліття знову.

        

 

        

Повернутись